Станом на середину 2025 року середній показник зайнятості українських біженців віком від 20 до 64 років у країнах Європи становив 57%. До цієї цифри входять самозайнятість і неформальна робота. Водночас це на 22 відсоткові пункти менше, ніж рівень працевлаштування громадян у країнах перебування. Такі дані містяться в опитуванні Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН).
У звіті, підготовленому на основі відповідей 6 817 респондентів, наголошується, що ситуація суттєво відрізняється залежно від країни. Найвищі показники зайнятості зафіксовані у державах, які межують з Україною. Тоді як у країнах Західної та Північної Європи рівень працевлаштування значно нижчий — навіть з урахуванням різниці у соціально-демографічних характеристиках біженців.
Згідно з дослідженням, 3% осіб віком 20–64 роки, або близько 5% серед тих, хто працює, є самозайнятими або ведуть підприємницьку діяльність. Одним із ключових чинників успішного виходу на ринок праці залишається знання місцевої мови, а також тривалість перебування в країні прийому.
Найвищі рівні зайнятості українських біженців зафіксовані в Естонії (72%) та Угорщині (71%). Далі йдуть Велика Британія (69%), Польща (68%), Болгарія (67%), Чехія (66%) і Нідерланди (64%). Показники, близькі до середнього, мають Іспанія (61%), Італія (58%), Литва (57%), Франція (53%), Румунія (50%). А також Молдова, Ірландія та Бельгія — по 46%.
Натомість значно нижчі рівні працевлаштування спостерігаються у Швеції (43%), Фінляндії (40%), Данії та Німеччині (по 39%), Норвегії (37%) і Швейцарії (29%).
Водночас УВКБ ООН звертає увагу на масштабну проблему неповної зайнятості. Майже 60% працюючих українських біженців зазначають, що обіймають посади нижчі за рівнем своєї кваліфікації. Крім того, майже вдвічі частіше за місцевих жителів працюють на низькокваліфікованих роботах. Серед біженців з вищою освітою понад третина зайнята у простих професіях, тоді як серед громадян країн перебування таких лише близько 7%. Саме ця невідповідність навичок, на думку дослідників, є ключовою причиною приблизно 40% різниці у медіанній заробітній платі.
У звіті також підкреслюється, що на відміну від рівня зайнятості, проблема роботи не за фахом з часом майже не зникає. Це свідчить про наявність системних бар'єрів на ринку праці, які потребують цілеспрямованих політичних рішень.
Шанси знайти роботу
Серед додаткових висновків дослідження: особи віком 50–64 років мають приблизно на 10 в.п. менші шанси знайти роботу порівняно з молодшими. Чоловіки працевлаштовуються на 7 в.п. частіше за жінок. Наявність професійно-технічної освіти підвищує ймовірність працевлаштування приблизно на 5 в.п. у порівнянні з лише середньою освітою, тоді як вища освіта дає обмежений додатковий ефект.
Проживання з дітьми до 6 років знижує шанси на роботу на 11 в.п., що пов'язують із нестачею доступного догляду за дітьми. Водночас життя на самоті підвищує ймовірність працевлаштування на 8 в.п. А спільне проживання з людьми віком 65+ — на 6 в.п., що може свідчити про їхню допомогу в побуті.
Респонденти, які володіють хоча б на базовому рівні мовою країни перебування, мають на 13 в.п. більше шансів бути працевлаштованими. Водночас вищий рівень знань мови не завжди дає додаткові переваги. Оскільки доступні вакансії часто не потребують високої мовної компетенції.
Також зафіксовано чіткий зв'язок між зайнятістю та тривалістю перебування за кордоном: у тих, хто проживає в країні прийому понад три роки, ймовірність працевлаштування на 20 в.п. вища, ніж у новоприбулих.
За оновленими оцінками УВКБ ООН, станом на 16 січня 2026 року в Європі перебувало близько 5,349 млн українських біженців, а загалом у світі — майже 5,9 млн. В Україні наприкінці 2025 року кількість внутрішньо переміщених осіб становила близько 3,7 млн.